к списку публикаций
author Роберто Моралес 17 августа 2016, 20:02 8 мин. чтения

На смерть динозавра

Без нього не було б Блаттера, не було б Платіні на чолі УЄФА, і світ футболу міг стати набагато чистішим.

14 червня 1974 року він дійшов до головної посади у своєму житті. На 39-му конгресі ФІФА Жоао Авеланж виграє перше голосування у Стенлі Роуза — 62 голоси за бразильця, 56 за чинного керівника світового футболу. Глобальної переваги немає. Тому, згідно процедури, голосують ще раз, і тоді Авеланж відкушує чотири голоси у англійця та схиляє на свій бік двох персонажів, що раніше утрималися від підтримки будь-кого з кандидатів — 68 на 52. Це найбільша перемога в житті дядька, котрий керуватиме найвеличнішою грою планети чверть століття.

Не ненавидіти нахабного, власного й цинічного бразильця дуже важко, адже з його приходом до керма ФІФА ця структура перетворилася на тотально корумповану контору. Без нього не було б Блаттера, не було б Платіні на чолі УЄФА, і світ футболу міг стати набагато чистішим. Еру динозавра Авеланжа найчастіше порівнюю для контрасту з часами правління його попередника Роуза. Рафінований джентльмен Стенлі вважається взірцем чесності. Можливо, воно так і було. Усі чисельні футбольні скандали його часів важко списати на корупцію у ФІФА. Звичайно ж, суддів заряджали, підкупали гравців і робили багато чого іншого. Проте це не був конвеєр, та й сам Роуз знаходився осторонь подібних речей.

На жаль, англієць ще й був противником комерціалізації футболу, тобто в його голові ще міцно сиділи ідеалістичні погляди на гру мільйонів. А популярність футболу давно набрала гігантських обертів, не зупиняючись у своєму стабільному рості. Розвиток міжнародних ЗМІ, телебачення і поява гігантських транснаціональних комерційних корпорацій не могла не призвести до потреби запустити великі, а згодом і величезні гроші у футбол. На клубному рівні це відбувалося більш-менш нормально, а на рівні збірних Роуз разом з однодумцями впиралися. Це призвело до того, що зачинені англійцем двері зрештою висадить своїм могутнім плечем Авеланж, і саме цей цинічний та спраглий до грошей дядько, а не хтось на кшталт того ж порядного Роуза почне комерціалізацію футболу збірних. До чого це призведе, ви самі знаєте, і подробиці розслідувань діяльності Авеланжа, Тейшейри чи Блаттера легко знайдете в інтернеті.

Для сеу Жоао похід за посадою керівника ФІФА був грою ва-банк. Власник кількох потужних компаній Авеланж мав великий вплив у політичних колах Бразилії, був великою фігурою у Міжнародному олімпійському комітеті, та ще й керував рідним футболом. Проте на початку 70-х справи пішли кепсько: з ним судяться бізнес-партнери (звичайно ж, ошукані). Не менш могутні, ніж він, дядьки намагаються прибрати Жоао з напівдержавного автомобільного монстра Comet (монополіст у виробництві автобусів), та ще й військові, які керують Бразилією, намагаються поставити очільником футболу в країні свою людину. Авеланжу треба тільки перемагати на конгресі ФІФА у Франкфурті-на-Майні, тоді вже з позиції очільника світового футболу можна вирішити чисельні проблеми.

Напередодні головного голосування Жоао отримує чітку інструкцію від керівників Бразилії не голосувати за допущення Тайваню до участі у змаганнях під егідою ФІФА. Але його це не влаштовує, і дядько йде на ризик, підтримує Тайвань, щоправда, вмовивши представників того погодитися виступати саме під такою назвою, а не як Китай, яким себе позиціонує ця країна (офіційна назва Китайська республіка, КНР тайванці вважають окупованою комуністами територією).

Такий крок приніс Авеланжу чимало голосів вже під час виборів очільника ФІФА, проте головним козирем в боротьбі зі Стенлі Роузом був власник Adidas Хорст Даслер. Розуміючи силу реклами та рівень популярності футболу, німець прагнув стати титульним спонсором усіх великих змагань на рівні збірних. Його вплив і гроші вистелили дорогу бразильцю до влади. Ставка спрацювала не відразу, бо бюджет чемпіонату світу-1974 був не набагато меншим за бюджет чемпіонату-1978. Тоді негативну роль зіграла військова диктатура в Аргентині, через яку змагання могли перенести чи бойкотувати деякі країни. А от вже в Іспанії 1982-го бюджет виріс вшестеро порівняно з чемпіонатом у ФРН. У 1990-му він був майже вдесятеро більшим за 1974-й рік, а у 1994-му вже виріс більш ніж у 20 разів. На той момент вже не було померлого у 1987-му Хорста Дайслера, і Авеланж царював самостійно. До того ж не тільки у футболі.

1980 року він разом з Дайслером ще й Міжнародний Олімпійський комітет прибрали до рук, хай й неофіційно. Цей дует протягнув на посаду генсека МОК іспанця Хуана Антоніо Самаранча. Зіграли ж вони на тому, що очільники МОКу були ще більшими ретроградами, ніж свого часу у футболі Роуз. Вони довели Ігри до того, що після Монреаля-1976, який влетів на шалені гроші збитків, котрі буде віддавати кредиторам кілька десятиліть, вже мало хто хотів братися за їх проведення. Залишалися такі любителі понтів, як СРСР, що не рахували збитків, проте Олімпіаду в Москві ігнорили надто великі та впливові країни. Ситуацію потрібно було розрулювати і робити в першу чергу ігри комерційно привабливими, що й зробив Самаранч, за спиною якого стояла кремезна фігура Авеланжа. Потоки спонсорських грошей полилися з неймовірною силою, і біля кожного з них бразильський динозавр ставив свої фірми. Він не гребував нічим.

Показовий епізод його яскравої біографії. Вже маючи величезні статки і гігантський вплив на світовий спорт, Жоао зустрівся з головою оргкомітету чемпіонату світу-1982, колишнім фінансовим очільником мадридського «Реалу» Раймундо Сапортою. Бразилець без зайвих формальностей наказав тому віддати 400 квитків на VIP-трибуни на статусні матчі. Сапорта відмовився, після чого 66-річний Авеланж відштовхнув 55-річного іспанця подалі від виходу з номеру готелю, в якому відбувалася ця зустріч, і пообіцяв не давати тому ні їсти, ні пити і не пускати до туалету до тих пір, поки квитки не привезуть. Сапорта не відзначався видатним здоров’ям, а от Авеланж, навпаки, славився неймовірною для свого віку витривалістю, статура ж у колишнього ватерполіста відповідала цьому виду спорту. Квитки швиденько віддали бразильцю підопічні Сапорти, аби врятувати шефа. «Таким я народився, таким я і помру» — відповідав Авеланж на закиди в авторитаризмі і грубості. Він вмів досягати свого. В молоді роки цілеспрямованість зробила його успішним спортсменом і юристом, в солідному віці ті самі якості підняли на вершину футбольної влади, котрою він користувався собі на користь.

Народився Авеланж у багатій родині з бельгійським корінням. Його тато міг потонути під час катастрофи «Титаніку», але по дорозі з Льєжу до Саутгемптону затримався і спізнився на історичний рейс. Жоао був молодшим сином, його старший брат Жуліо взяв участь у Олімпіаді 1932 року як пловець, у 1936-му вже Жоао буде плисти в олімпійському басейні в Берліні. До речі, плавання не було головним захопленням Авеланжа, він грав за молодіжні склади «Флуміненсе» на позиції лівого захисника, однак тато змусив його полишити непрестижну, на його думку, гру і вимагав, аби син зайнявся плаванням: він мріяв побачити синів учасниками Олімпіади. Його мрія не здійснилася, батько Жозеф Фаустін помер напередодні Ігор-1932.

У 1948 році після купання у річці Тіете Жоао захворів на тиф. Наскільки ситуація була критичною, підкреслює те, що за час хвороби Авеланж схуднув з 85 кілограмів до 50. Проте воля у нього була залізна, і дядько не тільки повернувся до повноцінного життя, він ще й продовжив спортивну кар’єру. На Олімпіаді у Гельсінкі він виступив у ватерпольному турнірі. За чотири роки у Мельбурні Авеланж очолив олімпійську делегацію Бразилії.

С початку своєї роботи чиновником він робив ставку на олімпійський комітет, проте швидко зорієнтувався і підхопив футбольну хвилю, бо збірна увійшла в зеніт слави з поколінням Пеле. Три світових чемпіонства підняли футбольний авторитет Бразилії на максимальний рівень, а сеу Жоао зміг використати це собі на користь. Кілька десятиліть потому він настільки знахабнів, що вирішив втопити політичну кар‘єру Пеле, котрий став міністром спорту на батьківщині. Та старий, вочевидь, втратив адекватне сприйняття реалій. Йому вдасться зберегти статусність, коли він передав владу у ФІФА Блаттеру, проте звинувачення в корупції все одно наздоженуть його.

І трохи про Блаттера. Досить впертий і грубий Авеланж за потреби вмів бути ефективним переговорником, проте він розумів, що це не найбільший його козир. Тому у середині 70-х сеу Жоао підтягнув до себе справжнього майстра перемовин, людину з лагідним обличчям та ідеальними манерами — Зеппа Блаттера. Потроху той виріс в праву руку великого керівника — він змінив на посаді генерального секретаря ФІФА Гельмута Кайзера. Це був остаточний перехід абсолютної влади в футболі до рук Авеланжа, адже Кайзер залишався адміністратором ще часів до-Роуза. На момент обрання бразильця президентом Гельмут жив з родиною та двома улюбленими песиками у штаб-квартирі ФІФА, аби було кому доглядати споруду. Тоді то був невеличкий таун-гауз, що й символізувало аскетичну стару ФІФА.

Кайзер теж був залишком старого режиму, Блаттер же став частиною нового порядку імені Авеланжа. В першу чергу він був таким самим спраглим, як його шеф, до влади і грошей ділком. Йозеф довго використовуватиме схему бразильця для утримання влади. Вибори на конгресах той вигравав за рахунок керівників федерацій чисельних дрібних у футбольному розумінні країн, часто-густо бідних. Для того Авеланж залучав до ФІФА усіх кого міг. На момент його приходу до влади членів ФІФА налічувалося 146, а під час передачі повноважень Блаттеру — 210. Таким чином голоси пігмеїв масою пересилювали позиції великих футбольних країн і великих футбольних ринків.

До в’язниці Жоао не запроторять лише через солідний вік, і йому доведеться побачити, як впадуть спочатку його зять Тейшейра, потім і Блаттер. Сам Авеланж втратить статус і велику частину фінансової імперії. 2007-го Олімпійський стадіон в Ріо назвали на його честь, та після усіх скандалів арену ніде не називають стадіоном Авеланжа, скрізь пишуть і говорять «Естадіо Нілтон Сантос», адже згадка про колишнього президента ФІФА зараз моветон. Вона викликає асоціації тільки з корупцією та брудом. Нині вже ніщо не нагадує про колишню могутність Авеланжа. Спочатку вмерли усі його проекти, ось сконав й 100-річний динозавр. Не шкода!

Комментариев: 7

Для добавления комментариев требуется регистрация.
img

Вообще-то ранее считалось на Руси, что об ушедшем в мир иной, или хорошо или совсем ничего...начав читать первые строчки. дальше просто противно стало..

img
  • Rickey F
  • 22:38, 17 августа 2016

Что же ты, БУ Налоговик, пидар малороссийский, косоглазому Франкову такие закидоны не предъявлял ? про хорошо или совсем ничего.

img
  • pvya
  • 09:16, 18 августа 2016

Он ввел в футбол большие деньги. А где есть деньги есть и мошенники.

img

Русі немає вже багато століть))) А латинський вислів, що «про мертвих або добре, або нічого» ніколи не працював.

img
  • Vanadii
  • 11:30, 18 августа 2016

Либо хорошо, либо ничего кроме правды

img

емоційно, правдиво, предметно.

img
  • fanat007
  • 16:24, 19 августа 2016

Все правильно и вовремя, Очень плохо, что подавляющее большинство народа в нашей стране не знают кто такой Авеланж и Блаттер. Книги об этих ворюгах, которые выходят в России мизерными тиражами, как правило, не доходят до Украины. А нужно, чтобы люди знали кто рулит футболом. Ведь и ФФУ — это маленький слепок с ФИФА, и ворую так-же, только в меньших масштабах, и чуть поменьше — в региональных федерациях. Так что не надо стеснятся о мертвых говорить только правду, как высказался великий Вольтер.