к списку публикаций
author Роберто Моралес 19 августа 2016, 19:05 4 мин. чтения

Дике ретро

Про олімпійську збірну Бразилії, яка повертає нас у минуле.

«Сучасний футбол» — найулюбленіше словосполучення у телевізійних студіях футбольних передач і надзвичайно популярне на тренерських «пресухах». Полюбляють його й вболівальники. Хто не грає у «сучасний футбол», приречений на крах. Можна грати нудно, прагматично, проте сучасно. Ми ж знаємо: минуле не можна повернути, тому футбол (чи щось інше) має бути сучасним. Все інше — музейні експонати.

Маючи сили та натхнення, я випробовую себе у ролі знаного збоченця — дивлюсь футбольний турнір Олімпіади. А там команда-господарів грає собі у футбол 1958 року. Мова не про якість, наявність зірок відповідного масштабу, а тільки про зміст. Та сама схема 4-2-4 без ніяких «але» і гра з притаманним тим доісторичним часам антипрагматизмом. Виявляється так можна зараз!

Дожилися бразильці до ретровеселощів не від хорошого життя. Ще на етапі підготовки до Ігор не вдалося вмовити клуби відпустити усіх потрібних виконавців. Коли ж почалися змагання, усі (як хейтери, так й віддані вболівальники) просто гепнулися на дупу від побаченого — настільки примітивної Бразилії точно не чекали. А результати взагалі були вбивчі — з ПАР та Іраком розійшлися по нулях. На той момент робота тренера Мікале виглядала точною копією «напрацювань» Фоменка на Євро-2016 — гравці розставлені по позиціях, а далі: «Робіть, хлопці, що вмієте. Ми у вас віримо!»

Коли вже «селесао» опинилася біля нового дна, порівняно з яким фейл домашнього чемпіонату світу був би меншим злом, Мікале «здогадався», що треба діяти.

Основна зміна відбулася одна, та ми раптом побачили ті самі 4-2-4 з 1958-го, замість іспанських 4-3-3. Зі справжніми, а не фальшивими чи половинчастими форвардами. Найдивніше ж, що це спрацювало! Три матчі — три перемоги із загальним рахунком 12:0. І з цих трьох розгромів тільки один суперник виглядав відверто «солодким тістечком», той, що проповз аж до півфіналу. Враження, що ніхто з опонентів не вірив, що ця крихка, дивна конструкція не впаде. Проте дивним чином не впала, і в першу чергу завдяки квартету форвардів. Усі вони (Луан, Габігол, Габріель Жезус та Неймар) не грали погано навіть у перших матчах, і частково не тільки зміна схеми, а ще й намацане хорошими гравцями взаєморозуміння витягнули команду з безідейного провалля. Вчотирьох ж їм справді комфортно. Натомість іншим не дуже.

Хавбеки — руйнівник Уоллес та номінальний атакувальний Ренато Аугусто — в такій ситуації гарують як прокляті. Цікаво, що Ренато у цій збірній саме з глибини діє краще, ніж на звичному місці. Найважливішим же елементом бразильського карткового будиночку стали центрбеки — Маркіньос і Родріго Кайо. Двоє розумних, з пасом гравців читають дії суперників, а коли лажають крайки, бігають і за них. Ось тут і починаються великі проблеми, бо постійно рятувати неможливо. Латералі ж в олімпійській «селесао» не надто класні, але й це не вся проблема. В класичних бразильських схемах їх страхують опорники. Тут же ці бідолашні двоє голови підняти не встигають, тож провали на флангах є і будуть. На диво, вони ще не призвели до голів.

Думаєте, це воротар молодець? Ні і ще раз ні. Персона голкіпера викликає ще більше питань, тим паче на об’єктивні проблеми тут не вийде послатися. У бразильському чемпіонаті достатньо хороших кіперів. Їх би місцеві клуби відпустили, це не європейці, котрим на Олімпіаду начхати. Вевертон же на цьому турнірі чудить регулярно, що є наслідком саме помилкового тренерського вибору. Типовий імпульсивний воротар малих клубів потребує постійного навантаження, підтримання тонусу. Коли ж він простоює більшу частину матчу, то від великого бажання зіграти здатен на будь-які дурощі. Тим паче у своїх командах він звик, що кожну помилку змусить швидко забути своїми феєричними сейвами. У збірній же помилки коштують в десятки разів більше. Та, на диво, Вевертон ще не пропустив жодного разу!

Ось так абсурд і романтизм з часів юного Пеле раптом проросли на футбольному турнірі Олімпіади-2016. З’явилася команда, котра не надихає і не викликає відрази, вона тільки привертає увагу. Вкотре питаєш себе: «Чи справді таке ще бува?» Звичайно ж селесао може взяти такий омріяний титул, котрий не підкорився навіть збірним 1988 та 2010 років. Та це дуже дико.


Для добавления комментариев требуется регистрация.