img

Роман Зуб: судді Шебеку казали: «Дивись, там Рома Зуб є, історія може повторитися»

В ексклюзивному інтерв’ю MatchDay Роман Зуб розповів про те, як потрапив у футбол, допінговий скандал у Польщі та договірні матчі.

13 февраля 2015, Пятница. 09:15 Украина Лихие 90-е
1

Він розпочав свою футбольну кар’єру у Львові, але його перший професійний клуб — київське «Динамо». Суддям він завжди говорив те, що думав, а Сергію Шебеку навіть зламав червону картку. Свого суперника він міг перевірити ударом у щелепу, але його обожнюють львівські вболівальники, котрі пам’ятають матчі «зелено-білих» у середині 1990-х років.

В ексклюзивному інтерв’ю MatchDay для рубрики «Лихі 90-ті» Роман Зуб розповів про те, як потрапив у футбол, допінговий скандал у Польщі та договірні матчі.

«КИДАЛИ М’ЯЧ — І МИ ЙШЛИ НА ПОЛЕ»

— Романе, ваше дитинство пройшло поблизу стадіону «Україна». Чи вплинуло це на те, що ви почали займатись футболом?

— Справді, коли був малим, часто ходив на стадіон на матчі «Карпат». Тож, мабуть, не навіть іншого вибору, як обрати футболом. Скажу так: уже тоді я знав, чим хочу займатись у майбутньому. Старався не пропускати жодного матчу «Карпат». Добре пам’ятаю той сезон, коли команда вилетіла з вищої ліги, а наступного — боролася за повернення до еліти. Тоді «Карпати» здобули перемоги у всіх 23-х домашніх матчах. Дуже подобалась гра Олега Родіна, він був моїм кумиром в дитинстві. Хоч зірок тоді у «Карпатах» вистачало. Той же Степан Юрчишин забивав чи не в кожному матчі. Дуже сильна команда тоді була.

Крім футболу, паралельно займався й боксом. Навпроти гуртожитку, де я жив, був ще один — і там була спортивна секція з боксу. Тренування відвідував довго, перестав займатись лише тоді, коли мене забрали у футбольний спецклас.

— Заняття боксом у дитинстві допомогли потім у футбольній кар’єрі?

— Так, трішки. Бувало різне. (Усміхається.) Але це вже минуле.

— У дитинстві могли подумати, що будете грати саме за «Карпати» і на цьому стадіоні?

— Про це можна було хіба що мріяти. Це були такі дитячі думки — грати у футбол на професійному рівні.

— Ви навчалась у львівському спортінтернаті, однак перші професійні кроки у футболі робили в київському «Динамо»...

— 8-10 клас я навчався у київському спортивному інтернаті. Тоді була така традиція у випускному класі: «дубль» «Динамо» грав товариський матч між собою. Тоді мене і ще трьох хлопців відібрали до резерву київського клубу. А тренером команди був Володимир Киянченко.

— Чи відчували суттєву різницю у тренувальному процесі між «Динамо» та «Карпатами»?

— Не сказав би, що в Києві був якийсь особливий підхід. Нам кидали м’яч — і ми йшли на поле. Відверто кажучи, в «Карпатах» навіть більше приділяли уваги деяким футбольним речам, ніж тоді в «Динамо». Індивідуально ніхто ні з ким не займався: дали м’яча — грали у «квадрат», потім у футбол. От і все. Це зараз тренери використовують якісь новинки. У нас все було по-іншому.

— За «основу» «Динамо» ви так і не зіграли жодного матчу. Чому не вдалося пробитись до складу?

— Тоді було важко потрапити до київської команди. Я переїхав до столиці 1984-го, а наступного року «Динамо» виграло Кубок кубків. Що можна сказати, якщо в команді тринадцять гравців були у збірній Союзу? Конкуренція надзвичайна. Уявіть, наскільки важко було пробитися до «основи» будь-якому молодому хлопцю, коли в команді стільки «збірників». Вже потім, починаючи з 1988-го року, коли «Динамо» почало розпродувати зірок — Заварова, Михайличенка — до складу стали підпускати молодих гравців. Але я вже тоді, прийшовши з армії, поїхав з Києва. Мені треба було трохи почекати і, думаю, також мав би шанс зіграти за основну команду «Динамо».

«НЕ ЗНАЮ, ЧОГО ПОЇХАВ ДО ЛУГАНСЬКА»

— А як ви опинились у першій лізі у складі «Зорі»?

— Чого я туди поїхав, навіть не знаю. Приїжджали до мене і з «Карпат» — саме в той час запрошували в команду, але я вирушив у Луганськ спробувати себе там. Побув півтора роки та повернувся до рідного міста. Знову було запрошення від «Карпат» і цього разу я погодився. Тоді команда мала великі труднощі з фінансами, якраз почав розвалюватися Радянський Союз. Армія, яка давала гроші СКА «Карпати», просто забула про команду — і вже згодом відродилися справжні «Карпати», у яких я встиг трохи пограти. А коли команда переїхала в Дрогобич, мене запросили в Луцьк.

— Пам’ятаєте, яким був перший чемпіонат України? З якими проблемами довелося зіштовхнутися?

— Коли був молодим, не звертав уваги на якісь проблеми — фінансові чи інші. Просто грав у футбол. У голові, крім футболу, нічого більше не було. Головне — виходити на поле і робити свою справу, отримувати задоволення. Скільки давали, стільки і мав, не задумувався тоді з фінансового боку про майбутнє. Аби потрапити у вищу лігу чемпіонату України, ми грали спершу матчі у буферній зоні. Там потрібно було зайняти місце з першого по п’яте місце — і тоді виходили в еліту. Це завдання ми виконали.

— Чемпіонат тоді розділили на дві групи, а згодом був «золотий матч» у Львові. Як «Волинь» виступила?

— У нас була дуже складна група — і «Динамо», і «Дніпро»... Посіли п’яте місце, хоча навіть деякий час йшли першими. Це був перехідний чемпіонат.

— Пам’ятаєте, свою першу зарплатню у «Волині»?

— У той час купони якраз були. Ну, а яку суму мав у купонах, точно не пам’ятаю. Пригадую, як зарплату давали, то ми з хлопцями сідали і вирізали ті купони. От це дуже добре запам’яталось. Що можна сказати: на їжу вистачало, дах над головою мав.

«МОЇ АНАЛІЗИ НА ТЕСТОСТЕРОН ПІДМІНИЛИ, А МЕНЕ — ПІДСТАВИЛИ. ДОПІНГУ Я НЕ ПРИЙМАВ»

— Після «Волині» ви поїхали до Польщі. Хто був ініціатором переїзду?

— Мене запросили на перегляд у ГКС «Катовіце». У польському клубі пообіцяли, що візьмуть на збори, а потім будуть вирішувати, чи залишусь я в них. Але так трапилося, що мої агенти повезли мене в Польщу, але замість «Катовіце» я опинився у варшавській «Легії», там і підписав контракт на три роки. От тоді, пригадую, коли отримав першу зарплатню, то не знав, на що гроші витрачати. Сума, у порівнянні з Україною, була нереальною. Преміальні хороші. Якщо всі матчі в місяць вигравали, то мав десь три тисячі доларів. Фантастичні гроші на той час!

— Який був рівень чемпіонату Польщі?

— Слабший, ніж у нас. Там було кілька команд, які між собою конкурували в боротьбі за чемпіонство, а решта — невисокого рівня.

— Чому ж тоді поїхали до Польщі?

— Хотів себе спробувати в іншому чемпіонаті, перевірити на що здатний. Повірте, фінансова сторона ніколи для мене не була головною.

— З адаптацією не було проблем? Це ж інша мова, нова команда, партнери...

— З мовою складнощів не було. У Львові часто чув у дитинстві польську: і телебачення їхнє дивився, і туристів із Польщі багато приїжджало. Мову розумів, але розмовляти було трохи важко. Згодом, за три місяці, все налагодилося.

— Як почувалися в ролі легіонера?

— Особливо не вникав: чи легіонер я, чи забираю у когось із місцевих хліб. Ставлення було суто професійне: прийшов на тренування, відпрацював, помився — і додому. От і все. А щоб там на тебе хтось не так дивився чи щось говорив, не звертав уваги.

— У «Легії» ви зіграли лише десять матчів, згодом був допінговий скандал. Що трапилося?

— За себе можу сказати: я точно нічого не приймав. Що було, мені важко зрозуміти. Там ситуація взагалі заплутана. «Легія» якраз стала чемпіоном, а я був причиною того, щоб забрати «золото» у команди. Хоча, згідно з тодішнім регламентом, зняти очки з команди можна було лише за умови, що на допінгу спіймають кілька футболістів. А підозрювали лише мене одного. Перед тим мене возили у Москву перевірити на допінг... Був такий професор Португалов. Здав аналізи на тестостерон, і, як виявилося, результат був зовсім іншим, ніж у Польщі. У Москві він дорівнював одиниці, а в Польщі — 6,59. І цей професор пояснив: навіть якби я хотів вивести допінг з організму, вони б це також побачили б. Він одразу сказав: «Це була підстава».

— А кому було вигідно підставити вас?

— Найімовірніше, одному з наших футболістів. Тому що ми втрьох йшли на допінг-контроль. А в команді вже був допінговий скандал. Тренером у нас був Вуйчек і його команда їздила на Олімпіаду, де посіла друге місце. Потім виникли підозри, що футболісти вживали допінг. Тож, радше за все, мене хтось підставив з команди. Але хто, я й досі не знаю. Взагалі, у Варшаві мене взагалі не мали права перевіряти, оскільки місцева лабораторія не мала необхідної ліцензії. Я мав їхати або в Женеву, або в Кельн. Втім, про це я вже дізнався потім від професора Португалова.

— У «Легії» чемпіонство відібрали?

— Там узагалі цікава історія. Йшли врівень з ЛКС «Лодзь», маючи однакову кількість очок. В останньому турі ми грали на виїзді з краківською «Віслою», а «Лодзь» свій матч проводив вдома і, щоб стати чемпіоном, мав перемагати з різницею у шість м’ячів. Вийшло так, що вони виграли 7:1, а ми на виїзді також здобули розгромну перемогу 6:0. Спалахнув скандал: мовляв, як дві команди так могли зіграти. Згодом з обох команд зняли по три очки (результати матчів було анульовано. — Прим. MatchDay), а чемпіоном став «Лех» із Познані.

— Згодом був рік узагалі без футболу, дискваліфікація. Як психологічно почувались?

— Спершу, коли дізнався, що рік не зможу грати, був трохи розгублений. Тим паче, коли ти з клубом маєш контракт, але грошей тобі не платять. А через рік «Карпати» мене взагалі ще й викупляли у «Легії». Хоча я не тренувався з командою, цілий рік грав у міні-футбол. Таким чином підтримував форму.

— Хто з поляками домовлявся про ваш переїзд до Львова?

— Пригадую, Мирон Маркевич з Юрієм Дячуком-Ставицьким приїхали до Варшави і домовились про мій переїзд. «Карпати» заплатили за трансфер, і я повернувся в Україну.

«ТОДІ „КАРПАТИ“ ВДОМА „ВИНОСИЛИ“ ВСІХ»

— Яким видалось повернення у великий футбол?

— Моя дискваліфікація закінчувалась саме тоді, коли починався сезон в Україні. Повноцінних зборів із «Карпатами» не пройшов, якогось фундаменту підготовки не було, тож півроку видались важкими. Те, що я грав у міні-футбол, навіть наполовину не замінювало великого футболу. То було так, радше, для підтримки штанів. (Усміхається.) А коли пройшов зимові збори, стало значно легше.

— Коли ви повернулися, у Львові саме створювалася команда, яка у майбутньому здобула «бронзу» чемпіонату України.

— Мирон Богданович сам займався селекцією, переглядав кожного гравця, якого запрошував у команду. Якраз тоді награвали той склад, який згодом виходив і до фіналу Кубка України і в євро кубках виступав. Хороша була команда.

— На полі ви завжди вирізнялись непоступливістю у боротьбі. Дехто з уболівальників називав вас «львівським Гаттузо».

— Та ні, я Роман Зуб, а Гаттузо — це Гаттузо. (Усміхається.) Так, програвати не любив. Можливо, це була моя найбільша перевага як футболіста. У когось є техніка, вміння приймати рішення швидко, а в мене було бажання не програти боротьбу. Головне — битися за м’яч до кінця. Це в мені так закладено. Цей характер або є, або його немає. Його не зможеш мати, якщо не є людиною, яка вміє програвати.

— Під чиїм керівництвом в «Карпатах» вам було грати найзручніше?

— Особисто для мене найкращий період — це коли наставником команди був Володимир Журавчак. Фантастичний мікроклімат, в принципі, одразу був і результат. Пригадую, ми були на четвертому місці в чемпіонаті. Удома «виносили» всіх — «Динамо», «Дніпро»... Команда у Львові була дуже серйозною, конкурували на пристойному рівні. Тому саме сезон під керівництвом Журавчака мені дуже запам’ятався.

— З якими командами у «Карпат» були найпринциповіші матчі?

— Для нас було принциповим виграти будь-який домашній матч. Ми такі команди, як Тернопіль, Вінниця, вдома «возили» так, що вони по три-чотири голи пропускали і їхали звідси. А такого принципу, що обов’язково треба виграти в якоїсь «особливої» команди, не було. Головне — здобути перемоги у всіх домашніх матчах, ну і, звичайно, на виїзді добре грати.

«СУДДІ В НАС ТАКІ, ЩО ВАЖКО ІНКОЛИ ПОГОДЖУВАТИСЯ З ЇХНІМИ РІШЕННЯМИ»

— У вашій кар’єрі був доволі курйозний епізод із суддею Сергієм Шебеком під час матчу «Карпати» — «Металург» Запоріжжя (дивіться відео. — Прим. MatchDay). Що тоді трапилось? Не стримались і сказали, що думаєте?

— Чесно кажучи, вже не дуже хочу про це згадувати. Що трапилось, то трапилось. Усі все бачили. Просто судді в нас такі, що важко інколи погоджуватися з їхніми рішеннями під час гри. А я такий, що промовчати не завжди можу. Були емоції — і сказав, що думаю. Я й зараз не стримуюсь, вже як тренер. Теж можу сказати суддям, що я думаю. Розумієте, з того часу, коли я грав, мало б щось змінитися в їхній роботі, але все як було, так і залишилося. Ті самі помилки, ніхто їх не розбирає, а команди страждають.

— Ви з Шебеком ще зустрічались після того матчу?

— Як тільки почав працювати тренером, десь два роки тому, ми були на зборах з командою, а арбітри у той час також свої збори проводили недалеко від нашого розташування. Там і Шебек був. Судді йому казали: «Дивись, там Рома Зуб є, історія може повторитися». (Усміхається.) Але ні, зараз треба стримуватися, хоча я як був емоційним, таким і залишаюсь. Такий в мене характер.

— Коли ви грали, багато було, скажімо так, закулісних матчів саме за прямої участі суддів?

— Ну, я ніколи ніяким суддям грошей не давав. Але знаю, що команди давали арбітрам гроші і «матчі» такі були. Давали гроші всі, що тут приховувати. Як домашні команди, так і виїзні, всі це прекрасно знають. Були певні розцінки. Сказав би я вам це, чи ні, від цього нічого не зміниться. Всі про це говорять, всі це знають, але нічого не міняється. Зараз те саме робиться.

«НЕ ВСІ ХОЧУТЬ ЛАМАТИ СИСТЕМУ»

— Траплялися сезони, коли судді були налаштовані проти однієї конкретної команди і не давали їй зайняти місця у верхній частині таблиці?

— І тоді так було, і зараз є. Подивіться, як дніпропетровський «Дніпро» два роки тому грав, а судді ледь кожен матч ставили пенальті у їхні ворота, вилучали гравців і так далі. Команда грала, а її судді просто «затоптали». Що говорити про той час, там усе було ясно. Але тоді суддів могли покарати: неправильно прийняв рішення — на два місяці заборона судити. А зараз хіба хтось когось карає? Це закрита структура, до якої ніхто не може підібратись. Так не має бути! Помилився — до побачення! Першу лігу нехай іде судити! І от тоді суддя буде відчувати відповідальність за свою роботу.

— Тобто ніхто не зацікавлений зламати цю систему?

— Всіх це влаштовує. Знаєте, як і в нашій країні все всіх влаштовує, так і футболі. Люди борються, виходять на Майдан, хочуть змінити систему, але вона і далі продовжує свою роботу. Просто не всі хочуть її ламати. Якби хотіли, то в нас би щось змінилося за ці вісім місяців. Повірте, поміняли б уже все як у спорті, так і в політиці. Грузини змогли, а ми не можемо? Всіх усе влаштовує.

— Тож нинішньої системи не змінити? Чи все ж вихід є?

— Вихід є. Чесні люди мають бути біля керівництва футболу. Але в нас таке важко здійснити. Такий менталітет: коли ти прийшов до влади, будь-якої, треба одразу заробити грошей, і то — якнайбільше. Думаю, дуже важко це буде зробити, очистити ту систему.

Розмовляв Назар Міліневич

У другій частині інтерв’ю читайте про договірні матчі, футбольні «розбірки», молодь «Карпат», та «допомогу» «Атлетико».

Комментариев: 1

Для добавления комментариев требуется регистрация.
img

А где же найти вторую часть интервью?

лента новостей время: 10:03 (Киев)

23 марта

Фатих Терим: должны брать в играх с Финляндией и Косово по шесть очков, если хотим выйти на ЧМ
23:50
Маркку Канерва: важно добиться хорошего результата с Турцией
23:33
Хеймир Хадльгримссон: все на 100% сосредоточены на игре и на нашей задаче
23:17
Александр Рыкун: Ярославский практически не расставался с нами, жил «Металлистом», жил командой
23:00
Альберт Буньяки: можем сыграть вничью или даже выиграть у Исландии
22:43
Дарио Срна: футбол Фонсеки отличается от футбола Луческу, но стиль «Шахтера» остался тот же — атакующий
22:27
Артем Кравец: не вижу себя в «Гранаде» в силу разных причин
22:10
Отбор ЧЕ-2017 (U-19). Украина в меньшинстве переиграла Грецию
21:53
Лука Модрич: Украина — главный соперник в отборочном турнире ЧМ-2018
21:38
Анте Чачич: у Шевченко отличная команда, будет очень непросто
21:22
Роман Лепка: по итогам чемпионата хотелось бы занять седьмое место
21:05
Александр Бабич: риск Шевченко заслуживает уважения
20:48
ТМ. Иордания разгромила Гонконг, Афганистан сильнее Сингапура
20:32
Отбор ЧМ-2018. Иран на выезде справился с Катаром
20:15
Сергей Макаров: теперь у «Сум» есть местный инвестор, я надеюсь, более адекватный
19:58
Тарас Степаненко: приехали не отбиваться или ставить автобус
19:47
Андрей Шевченко: задача нашей команды — создать определенный прессинг в комфортной зоне сборной Хорватии
19:38
Отбор ЧМ-2018. Япония в гостях переиграла ОАЭ
19:22
Вильмотс намерен вернуть Яя Туре в сборную Кот-д’Ивуара
19:15
Сергей Кравченко: не буду отрицать, что хорваты являются фаворитами
19:00
УЕФА выписал штрафы «Барселоне» и «Наполи»
18:44
Юрий Вернидуб: надо верить в хороший итог встречи с Хорватией
18:27
«Олимпиакос» в третий раз назначил главным тренером Лемониса
18:12
Темур Парцвания: самое главное — завоевать путевку в Европу
17:55
Мирошниченко приступил к тренировкам
17:40
Евгений Селезнев: очень счастлив быть частью этой команды
17:32
Николай Матвиенко: нравится, когда есть такие летние рестораны, как в Загребе
17:20
Сборная Украины совершила прогулку по Загребу
17:08
«Вест Бромвич» бесплатно отпустил Ольссона на родину после девяти лет в клубе
16:53
Отбор ЧМ-2018. Черногория перед матчем с Польшей лишилась ведущего защитника
16:37
Эдуард Соболь: никакого кризиса в «Заре» нет — вспомните, кому мы проиграли
16:20
ТМ. Кения в первом матче под руководством нового тренера упустила победу над Угандой
16:07
Отбор ЧМ-2018. Гол с пенальти в добавленное время принес Сирии победу над Узбекистаном, Австралия потеряла очки с Ираком
15:52
Отбор ЧМ-2018. Китай переиграл Южную Корею
15:28
Владимир Чеснаков: уверен, что у «Ворсклы» есть будущее
15:10
Иван Ордец: должны выжать максимум из своих моментов в игре с Хорватией
14:53
Отбор ЧЕ-2017 (U-17). Украина благодаря голу в компенсированное время обыграла Швецию
14:24
ФИФА разрешила Прийовичу выступать за сборную Сербии
14:08
Президент «Кротоне» ушел в отставку
13:52
Вернер травмировался в матче за сборную Германии
13:33
Вида готов сыграть с Украиной
13:16
«Черноморец» проведет спарринг с «Шерифом»
13:00
Все новости